Впровадження у життя конституційної норми про державність української мови потребує не декларацій, закликів чи моралізації цієї проблеми, а звичайних та простих правових кроків. На жаль, в українському суспільстві, особливо з уст провідної україно-центристської еліти, домінує волання чи проповідування, яке не дає на практиці чуттєвих результатів, а, інколи, має зворотній ефект   – «великих слів – велика сила, і більш нічого».

Виходячи  з простої істини про те, що – «мислити треба глобально, а діяти локально», так і у питанні впровадження української мови в усі сфери суспільного життя потрібно діяти крок за кроком, тим більше, якщо духу не вистачає вирішити це питання рішуче раз і назавжди.

Працюючи чимало років на ниві правозахисту,  навчився простої тактики боротьби за права громадян, не маючи за спиною чисельної армії людей, готових у будь-яку мить йти у бій, чи великих фінансових ресурсів, але тим не менше - у більшості випадках вдається досягнути поставленої мети.

 

Коли до мене звернулися активісти громадського руху «Не будь байдужим!» з питаннями-пропозиціями щодо практичного втілення норм про державний статус української мови, я зрозумів, що насправді багато людей - патріотів своєї Вітчизни - далекі від розуміння ефективного практичного втілення цієї край важливої конституційної і світоглядної норми.
Насправді, нічого складного немає - ось витримки з моїх практичних порад, які були взяті на озброєння й лягли в юридичну основу пропозицій ВГО Громадський рух «Не будь байдужим!» та сприяли прийняттю Кабінетом Міністрів України змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 р. № 964 «Про затвердження Положення про загальноосвітній навчальний заклад», саме тих змін, які зчинили переполох в усіх ненависників українськості України.

Пропозиції, які запропоновані ВГО Громадський рух «Не будь байдужим!» не тільки не суперечать чинному законодавству, але є запропонованою нормою, що є намаганням практичного впровадження ст.10 Конституції України.
Ст.10 Конституції України, Закон Української РСР «Про мови в Українській РСР», навіть роз’яснення  Конституційного Суду України, не регламентують правила використання державної мови, зокрема в освітній галузі, а, найголовніше, не встановлюють  відповідальності  за їх недотримання. Будь-який закон, як правило, є рамковим  та потребує роз’яснень і регламентацій у підзаконних актах, нормативних документах тощо.

Зокрема, пропозиції ВГО Громадський рух «Не будь байдужим!» стосуються трудових взаємин, а особливість трудового права у частині трудової дисципліни потребує чіткого (імперативного) визначення, за невиконання яких (дій чи бездіяльності) і  наступають санкції, тобто роботодавець отримує право на застосування дисциплінарного стягнення до конкретного працівника.

 

З правової позиції очевидно те, що порушення Конституції, законів та нормативних актів – не обов’язково тягнуть за собою стягнення за трудовим законодавством, а саме це й мають на меті пропозиції ВГО Громадський рух «Не будь байдужим!».

 

Ці пропозиції далеко ще не вирішують поставлену мету, адже необхідно вносити подібні зміни до    статутів навчальних закладів, посадових обов’язків працівників, положень про відділи та управління освіти, тощо.

Отже, з наведеного зрозуміло, що необхідно вносити у нормативні, підзаконні акти, акти локальної дії положення про обов’язковість використання державної мови, які суто стосуються трудових обов’язків, бо лише порушення трудової дисципліни є підставою для притягнення порушників до відповідальності.
Менше волань панове патріоти, більше конкретики та зрештою – простоти.
Страх перед звільненням з роботи є дуже ефективним методом переконання працівника!
Як активіст профспілкового руху, я це знаю напевно.



Заступник голови Вільної Профспілки Освіти і Науки України,
Голова ради ВПОН Львівщини                Соколов А.М.