Жодне принципове рішення не приймається  в УПЦ МП без попереднього погодження з Москвою. Недаремно Президент Росії Володимир Путін 28 червня 2005 року підписав указ про нагородження орденом митрополита Київського і всієї України Володимира (Сабодана), Предстоятеля Української Православної Церкви (Московського Патріархату). Згідно наказу, Митрополит Володимир нагороджений "За заслуги у розвитку духовних і культурних традицій та зміцнення російсько-українських відносин".

УПЦ МП користувалася особливою підтримкою місцевої (одеської) влади. Приміром, Московському Патріархату передали у власність Спасо-Преображенський Собор в Одесі, який будували за кошти одеситів – не лише вірних цієї конфесії. Службовці різних державних установ пропонували одеситам сплатити від 200 до 500 гривень на відновлення Спасо-Преображенського собору. Гроші на храм збирали паралельно з оформленням документів на приватне підприємництво. Однак, за словами чиновників, справа ця була добровільною.

Підґрунтям участі УПЦ МП у політиці є бажання заволодіти новими приміщеннями. Це продемонстрували події в Херсоні у 2003 році. Жорсткі дискусії розгорнулися навколо проблеми повернення УПЦ МП приміщення колишнього Духовного училища, в якому розмістилися класи музичного училища. У інтелігенції міста викликало обурення те, що церковників, як виявилося, зовсім не цікавить подальша доля майбутніх музикантів. Всі компромісні варіанти (наприклад, передання Церкві замість училища колишнього дитячого садку для організації в ньому духовного училища) представників Херсонської єпархії УПЦ МП не влаштовували. В той же час представники десяти християнських конфесій Херсону звернулися до своїх колег з УПЦ МП з проханням не загострювати ситуацію навколо повернення будівлі колишнього Духовного училища Церкві.

Під час виборчої кампанії 2004 року вірних УПЦ МП безпосередньо у храмах агітували голосувати за тодішнього кандидата на посаду Президента України Віктора Януковича. Частина листівок була за підписом і з особистою печаткою митрополита Агатангела, у яких Владика, посилаючись на благословення „самої Цариці Небесної” прохав „...одеситів і мешканців області прийти на виборчі дільниці і віддати свої голоси за гідного кандидата в Президенти Віктора Януковича” і далі повідомляв, що саме „...про це ми щиро молимося в одеських святинях”.

Проблема політизації релігії на Півдні України не пов’язана виключно з діяльністю УПЦ МП. Хоча й меншою мірою (передусім в силу меншої чисельності та впливовості) бажання включитися у політичну боротьбу продемонстрували й інші релігійні організації. По-перше, як і на попередніх виборах у виборчих перегонах взяли участь своєрідні партійно-релігійні проекти: Одеська обласна організація партії Християнсько-Демократичний Союз та Одеська обласна організація Соціально-Християнської Партії. Однак, на виборах в Одеську облраду вони набрали мізерну кількість голосів виборців: відповідно 739 та 766. На виборах до місцевих органів влади у 2006 році два священики УПЦ КП балотувалися в облраду Одеської області від громадянської партії «Пора». Проте вони не були обрані. Натомість у депутатську фракцію БЮТ в одеській облраді за результатами виборів-2006 увійшов під 14 номером ректор Одеської богословської семінарії (УПЦ МП) В. Шемчишин. До міської ради Херсону був обраний від Соціально-християнської партії Блоку Сергія Кириченка “Громадський контроль” старший пастор Церкви "Світ Божий" Михайло Петрович Іваницький (У 2004 році брав участь у виборах президента України в виборчому штабі Л.М. Чернівецького у м. Херсоні, член "Соціально - Християнської Партії").
Привертає увагу те, в які комісії в облрадах та міськрадах увійшли названі служителі культу. Візьмемо за приклад ситуацію в Одесі та Одеській області. В Одеській облраді В. Шемчишин став заступником голови постійної комісії з питань науки і освіти (зазначимо, що головою цієї комісії є представник Блоку Наталії Вітренко “Народна опозиція”, а секретарем – представник від Партії Регіонів.

С. Гроха увійшов в постійну комісію з питань культури, історичної спадщини, духовності та національних меншин. Головою комісії є представник Партії регіонів. В одеській міськраді від Партії регіонів в комісію з питань культури та духовності увійшла Н. Шевчик (ігуменя Серафіма). Головою цієї комісії є Р. Скомороха, депутат від Блоку Наталії Вітренко "Народная оппозиция". Одним з його програмних положень є відстоювання інтересів православних перед загрозою з Заходу та сприяння усебічній інтеграції України з Росією.

Таким чином, в області та місті контроль за надважливою сферою духовності отримали переважно представники партій, що відверто заявляють про своє прагнення задовольнити виключно інтереси російськомовних та російськоорієнтованих громадян. В тому числі вони орієнтовані на відстоювання інтересів Російської православної церкви в Україні. Така ситуація прямо загрожує національним інтересам Української держави на Півдні. З іншого боку, за такої ситуації навряд чи можна сподіватися на деполітизацію релігії.

Входження релігійних діячів до комісій, що розглядають питання культурної тематики не викликає здивування. Напроти, входження митрополита Агатангела у постійну комісію з питань спільної власності територіальних громад області в одеській облраді на перший погляд виглядає дивно. Однак, це лише підтверджує, що основним підґрунтям політичної діяльності представників УПЦ МП є лобіювання власних економічних інтересів.

На фоні  істерії проросійських організацій, слід відзначити, що українські організації не пасуть задніх. Джерело в правоохоронних органах  Одеси розповів газеті “Таймер”, що в Одесі налічується  з десяток організацій українського спрямування. Серед них місцеві відділення  відомих націоналістичних брендів –“Братства”, “Тризуба Степана Бандери”, ”Свободи”. І хоча  більшість з них веде себе пасивно,  порівняно серйозне представництво в регіоні  мають  “Просвіта” і УНА.

В Одесі УНА-УНСО з`явилась практично одночасно з Києвом. В 1991 р, під час путчу націоналістичні сили активізувались та переформатувались в УНА, при якій була створена мілітаризована організація УНСО (Українська Народна Самооборона). УНА-УНСО створювалась як сила, яка була орієнтована  не на захід, а на схід, південь та центр України. В 1991 році, під час путчу, була проведене показове тренування  150 бійців в парку Шевченка і Одеса побачила, що є УНСО і воно готове і здатне захищати Україну. В тому ж 1991 році силами одеських активістів УНА-УНСО над Одеським оперним театром було вивішено червоно-чорний прапор. В 1992 році тут було створено штаб, який керував придністровським супротивом – координувались дії, висилались бійці, котрі воювали за Придністров”я проти румунських та молдавських військ бік о бік з російськими "казаками". В 1995 році унсовці розгромили  товариство “Русь”, що виступало за приєднання Одеси до  Росії. Остання  гучна акція – спалення портрету Путіна під російським консульством в підтримку опозиції  проти авторитарного режиму Кремля. Одномоментно може виставити біля 200 бійців.

Одну з перемог здобули українці  Одеси і в лютому цього року, коли з`ясувалось що запланований  на 28 лютого “Рускій марш” в центрі міста  за ініціативою “Войска Вірних казаків Чорноморських імені Б.Хмельницького” не відбудеться. Обласні організації ПРУ, НПУ, об`єднання "Просвіта", обласна Асоціація козачих організацій “СІЧ” та інші, попередили що  не дадуть проросійським силам провести антидержавну акцію в обласному центрі. Керівництво вказаної організації повідомило управління міліції, що відмовилось від проведення  акції.

Демонструє "бурхливу діяльність" і Одеське Управління СБУ. 22 березня співробітники СБУ захопили офіс проросійської партії “Родіна”. Відбулось це після  тривалої оперативної роботи. Одеським журналістам Світлані Фабрикант та Гриогрію Кваснюку може світити до 15 років ув`язнення, під час бесіди в СБУ  журналістів  попередили, що їх можуть звинуватити в державні зрадій.  Фабрикант і Кваснюк активно  піарили скандал навколо  переслідування в Одесі проросійської партії “Родіна”. Діяльність “Родіни” не обмежувалась Одесою, вона також здійснювала підтримку проведенню конференції русинських організацій, що виступають за автономію Закарпатської області.

Враховуючи викладене  можна зробити, переважно, невтішні висновки:
1. Основним центром діяльності російських організацій на півдні України (виключаючи АРК) є територія Одеси та Одеської області. У Миколаївській та Херсонської області діють філії одеських організацій, значно менш активні. У трьох південних областях діють відділення загальноукраїнських організацій та місцеві осідки.
2. Попри розбіжності у статусі та назвах, російські громадські та національно-культурні    товариства, УПЦ МП та проросійські партії стають єдиним фронтом, вістря якого спрямоване проти державних інтересів України.
3. Організації не є чисельними, лише менша їх частина здійснює більш-менш активну діяльність. Громадськість в цілому залишається до них байдужою.
4. Соціальною базою організацій є знедолене населення та проросійські налаштована інтелігенція. Через менш агресивну тактику ширша соціальна база у «Партії Регіонів».
5. Усі організації фінансово та ідеологічно пов’язані з громадськими та політичними організаціями РФ, користуються підтримкою органів державної влади РФ.
6. Головною системоутворюючою  структурою всіх організацій є УПЦ МП, яка відверто сприяє їхній діяльності та на яку зазначені організації орієнтуються.
7. Ідеологія всіх організацій є фактично другим виданням російського чорносотенства початку ХХ ст. Її рисами є: пропаганда тези «Ми єдині справжні захисники православ’я» з різким запереченням всіх інших вірувань та ідей, українофобство та антисемітизм, ідея єдності слов’ян в російському слов’янофільському варіанті, консерватизм. Ця ідеологія доповнена деякими радянськими символами. Ідеологія всіх  організацій спрямована проти західних областей України, що зображуються як вкрай ворожі південно-східним регіонам. Особлива істерія спостерігається щодо альтернативних УПЦ МП - УПЦ КП та УГКЦ, перспективи визнання УПА воюючою стороною у Другій Світовій війні. Активно використовуються терміни з російсько-імперського минулого Південної України, що несуть у собі ідею розколу України (наприклад, «Новоросія»). З іншого боку, риторика всіх організацій спрямована проти Західної Європи та США як носіїв антиприродних слов’янсько-православній цивілізації традицій. Відповідно всі організації різко проти вступу України до НАТО та ЄС і, навпаки, обстоюють входження України до ЄЕП. Отже, ідеологія цих сил є тоталітарною і українофобською.
8. Основним напрямом діяльності є пропагандистський, що передбачає гостру реакцію на будь-які ініціативи української влади та громадськості, спрямовані на консолідацію українського соціуму, обстоювання європейських, а не євразійських культурних цінностей. Усі ці дії трактуються як націоналізм в надзвичайно негативному значенні (ототожнення з шовінізмом), а можливі кроки на зближення з Росією вітаються як патріотичні.
9. Методи діяльності - поширення літератури та преси, відеокасет та дисків, створення інтернет-сайтів, проведення протестних акцій. Слід зауважити, що діяльність майже всіх товариств є віртуальною. Основна пропаганда відбувається на веб-сторінках. Активізація відбувається напередодні та під час виборів, інших резонансних акцій, у тому числі церковного характеру.
10. Основою тактики організацій є спекуляція на демократичних правах громадян на  зібрання та свободу віросповідання. Поширеною є практика апеляції до західноєвропейських правозахисних документів та інститутів, що орієнтується на недостатнє розуміння в ЄС специфіки української ситуації. Попри декларовану законослухняність і оперування такими поняттями, як патріотизм, демократія, свобода совісті, у діяльності всіх громадських та політичних російських або проросійських організацій наявне порушення фундаментальних законодавчих норм: ст. 110 Кримінального кодексу України («умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій»), 35 Конституції про відокремлення церкви від держави, ст. 17, 36, 37 Конституції України.
11. Неабияку занепокоєність викликає перебування в лавах проросійських організацій держурядовців, шкільних та університетських викладачів, тобто осіб, покликаних формувати громадську думку та національну свідомість.
12. Діяльність проросійських організацій відбувається на тлі повної бездіяльності відповідних органів місцевої державної влади, які демонструють повну байдужість і навіть опосередковано чи безпосередньо сприяють їхній діяльності. Особливо слід зазначити роль деяких засобів масової інформації, що посідають відверто проросійські та антиукраїнські позиції (наприклад, одеські кампанії РІАК та «Круг»).
13. Наслідками діяльності організацій стали результати виборів до органів місцевої влади, на яких високого результату досягли проросійські партії - Партія регіонів та ПСПУ. Депутатами стали і вищі ієрархи УПЦ МП. Такий результат заклав основу вірогідних гонінь на проукраїнські церковні та громадські структури. Хоча у переважній більшості районів півдня України дії проросійських сил не знаходять великого відгуку, їх не варто недооцінювати. За певних обставин (зовнішньополітичних чи внутрішньополітичних криз) ці організації можуть відіграти дестабілізуючу роль у регіоні.
14. Між проросійськими організаціями точиться серйозна конкуренція за фінансові ресурси, що спрямовуються з РФ. Єдності серед них не має.
15. Українські організацій в регіоні не чисельні, проте здатні впливати на загальну ситуацію і “вирівнювати” її в бік державних інтересів України.
16. Тиск проросійських організацій в Україні буде підсилюватись прямо пропорційно із послабленням держаного апарату управління.
17.Найближчі  парламентські вибори стануть фактором, що зіграє на руку проросійським рухам, оскільки частина електорату Партії Регіонів перейде до більш  проросійських партій (як це сталося з електоратом БЮТ і НУНС на користь ВО “Свобода”). Що в свою чергу, ще більше розхитає кволий міжнаціональний мир на півдні України.
18. Головний  сучасний тренд промосковської пропаганди на рівні маніпуляцій зі свідомістю та чорного піару це побудова чіткої схеми українець-українська мова-націоналіст-фашист. При чому ця фіксація  транслюється на всю Україну через центральні канали ТБ України і газети.

(під час підготовки статті був використаний матеріал Олександра Музичко,   к. і. н., старшого наукового співробітника Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень в Одесі)

Василь Примара для НББ!