Ми не будемо копирсатись в історії  Одеси  і шукати в ній українське коріння.  Не тому, що його там нема, а тому, що нас цікавить перш за все сучасний стан суспільно-політичної ситуації в місті. Оскільки, вибачте за банальність, Одеса - місто багатонаціональне, події, що відбуваються в ньому є тими манівцями, які ясно вказують, куди прямує Україна в питанні міжнаціонального миру та захисту своїх  інтересів...

Можливо це була не спланована акція, а спонтанна сутичка,  що завершилась вбивством - на зразок вбивства на грунті мовного конфлікту Ігоря Білозіра  в львівській кав`ярні “Цісарська кава”. Але так чи інакше, подія зачіпила багатьох і своїм відлунням підсилила процеси, на які до цього дня  держава воліла не звертати уваги.

Безперечно, цей юнак мав харизму та високий пасіонарний потенціал. Він дійсно зібрав навколо себе національно свідому молодь, більш того - він її формував, що, погодьтесь, у зросійщеній Одесі не так вже і легко. Його поважали не тільки послідовники, але й опоненти. Коли читаєш пресу та інтернент-джерела, голова йде обертом .Він і фашист, і націоналіст, і герой. Ще як слід не розібрались, а вже  почали майоріти  заголовки: “Проросійські активісти вбили студента”, “Від рук проросійських бойовиків загинув активіст громадської організації “Січ”, “Антифа” “замочили” націоналіста”, а газета “Вільна Одеса” відзначилась ще гучніше :”Урки Маркова  по звірячому вбили людину”. Або “Націоналіст загинув від ножа антифашистів”. Як дехто  влучно зазначив, якщо антифашисти вбивають, то чим вони кращі за фашистів, які знищували людей в концтаборах? Головне, що одна людина була здатна зробити те, що виявилось не під силу всяким управлінням молодіжної, внутрішньої та іншої “політики”, партіям та правоохоронним органам - він займався найпарадоксальнішою справою:  захистом України в Україні.

Наведений уривок та інші дані свідчать, що ця політика набуває рис, які суперечать загальноприйнятим міжнародно-правовим і моральним нормам:

У південній та східній частинах сучасної Української держави для здійснення такої політики є придатний грунт: наявність значної російської національної меншини, слабко інтегрованої у державно-культурні цінності сучасної України, та орієнтованої на Росію; наявність інших національних меншин, які меншої мірою, але також орієнтовані на Росію, побоюються розриву з нею; наявність значної кількості населення з так званою радянською ідентичністю, українців з комплексом національної меншовартості (зрусифікованих та «змалоросійщених»), проросійського лобі у вигляді економічних, культурних, церковних структур.

Проблему ще не було комплексно розглянуто спеціально на південноукраїнському матеріалі. Російський політичний вплив в Україні поширюється переважно завдяки діяльності: російських громадських організацій, національно-культурних товариств; політичних партій та блоків, програмні цілі яких орієнтовані на обстоювання російських геополітичних інтересів в Україні; російської православної церкви в Україні - Українська православна церква Московського патріархату. Російські громадські організації та національно-культурні товариства існують в Україні з 1990-х років. Законодавчою основою їхньої діяльності є Закон України «Про національні меншини в Україні» (1992 р.) та Конституція, що гарантують представникам всіх національностей, у тому числі російській національній меншині, вільний розвиток. На 1995 р. в Україні було одне Всеукраїнське та 24 регіональних національно-культурних російських товариств (третій показник після єврейських та німецьких).

Нині в Україні діє близько 70 російських організацій . Загальноукраїнський статус мають «Русское движение Украины», «Руський совет Украины», «Русская община Украины» та «Всеукраинское национальное культурно-просветительское общество «Русское собрание»,«Общество русской культуры «Русь». Ці та інші організації представлені також молодіжними крилами - у квітні 2004 р. у Києві відбувся II з’їзд православної молоді України. Одним з найактивніших ареалів існування цих організацій є Миколаївська, Одеська та Херсонська області. Вони діють або як самостійні, або як філії загальноукраїнських об’єднань.

З початку 2000-х років у трьох областях активізувалася низка проросійських партій: Всеукраїнська партія «Союз», Політична партія «Держава», Прогресивна соціалістична партія України, Слов’янська партія (центр у Донецьку), «Руський блок» («За Русь единую!», «Русско-украинский союз», «Русское движение Укаины»), Слов’янський народно-патріотичний союз. Проросійську орієнтацію мають і місцеві відділення Партії регіонів, блоку «Не Так!» та КПУ. Під час парламентських виборів найагресивнішу антиукраїнську та проросійську пропаганду розгорнула партія «Союз». Зокрема, на вулицях Одеси були розміщені стенди з директивою розмовляти російською мовою. Це гасло було підтримано партією «Держава».

Роботу проросійських громадських об`єднань та партій координує консульство Російської Федерації в Одесі. Зокрема, консул-радник Генерального консульства Росії в Одесі Дмітрій Субботін був присутнім  на конференції  російських співвітчизників Південного регіону країни, яка відбулась в елітному  готельному комплексі “Аркадія Плаза” (вул. Посмітного). На конференції було створено крайовий відділ Всеукраїнської ради російських співвітчизників. “Генконсульство надало нам підтримку в проведенні конференції та напрацюванні першочергових документів,”- відзначив В. Кауров. Всеукраїнська рада російських співвітчизників була створена  в грудні 2007 року на Всеукраїнській конференції російських організацій України. Голова ради – народний депутат від Партії Регіонів Вадим Колісниченко. 

Проте не все так просто за лаштунками проросійських організацій. 14 листопада агенція “Русская  лінія” опублікувала відкритий лист-звернення  Юрія Єгорова, голови Всеукраїнського православного братства, Олександра Невського та голови Союзу православних братств України Валентина Лук'яника під назвою “Троянський вірус в середовищі Православ'я”, назвавши “троянським вірусом” діяльність лідера одеської громадської організації “Єдиноє Отєчєство” та Союзу православних громадян України Валерія Каурова. Вони заявляють, що Кауров створює хибне враження, немов би всі акції та заходи, що проводяться в Україні, спрямовані проти “помаранчевої влади”, НАТО, реабілітації воїнів УПА та на захист російської мови, робляться виключно під його керівництвом та за його участі.

Ще одним яскравим прикладом організаційної спроможності проросійських рухів та їх  «кришувальників» із Росії стало самогубство віце-консула РФ в Одесі Ігоря Цвєткова. З даними з анонімних джерел, одна з версій смерті - розтрата  в особистих інтересах коштів,  що були виділені на утримання проросійських організацій. В посольстві Російської Федерації від коментарів утримаються.

За повідомленнями  одеських ЗМІ,  Цвєтков, згідно з посадовими обов`язками,  займався питаннями культури. В коло його обов`язків входив контакт з громадськими об`єднаннями  консульського округу, що включав в себе Одеську, Миколаївську, Херсонську та Кіровоградську області.  

Найактивнішою громадсько-політичною організацією в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях, що експлуатує церковно-релігійне питання, є "Единое Отечество" (лідер В. Кауров). Організація має активний сайт, користується всебічною підтримкою УПЦ МП. Однак, ця підтримка не афішується задля того, щоб представити організацію проявом «руху знизу», народного волевиявлення. Організація має газету «Православный телеграф» накладом 100 тис. (оглядач-О. Кравець); донедавна також виходила телевізійна передача «Православний курьєр». «Единое Отечество» користується всебічною підтримкою УПЦ МП, а його лідери декларують, що члени організації - «це соціальний портрет корінних жителів півдня України - Новоросії. Це – або етнічні росіяни, або люди, які усвідомлюють себе росіянами, або ті, хто вважає російську мову та російську культуру рідними. Звичайно, вони православні, оскільки руська людина, на нашу думку, не може бути неправославною».

Останнім часом члени організації брали активну участь в подіях у Феодосії, здійснювали хресні ходи на честь дня пам’яті Миколи ІІ, звільнення Москви від польських військ 4 листопада 1612 року тощо.

Як зазначають нещодавні побратими  Каурова по спільній російській годівниці, організації, якими той керує, реально представлені лише в Одесі.  З серпня 2007 р. від нього пішла вся команда однодумців і є нормальне відділення  (закритий офіс) у Києві. Широко розрекламована Кауровим акція - збирання підписів  на захист російської мови, проведена в Одесі  не отримала логічного завершення - передачі підписів парламентарям України. Організатор збирання цих підписів - Кауров - вирішив передати їх тій політичній силі, яка заплатить за них певну суму. Тому до цього часу вони лежать у нього в офісі в Києві.

До речі, Українська православна церква (у єдності з Московським Патріархатом) рішенням Священного Синоду від 11 листопада 2008 року засудила політичну діяльність православних братств і, зокрема, організації "Православний вибір". Причиною такого рішення УПЦ (МП) було те, що подібні навколоцерковні організації продовжують "брати участь у самочинних акціях, які проходять під політичними гаслами, що заборонено Статутом  УПЦ, а також суперечить постанові Священного Синоду УПЦ від 18 квітня 2008 року.

Не менш активний в Одесі так званий  ЗУБР (За Україну, Білорусь, Росію). Керівник організації в Одесі - Валентин Васильович Дорошенко. Часто приймає участь в публічних заходах. 21.03.09 р. - в міжнародний день боротьби із фашизмом, расизмом та дискримінацією, що проводиться під егідою ООН, організація провела мітинг-ходу  центральними вулицями Одеси проти расизму, фашизму та шаленої русофобії. Почавши свій рух від одеського Привозу, мітинг – хода проти фашизму за відродження Єдиної Русі під гаслом “Ні фашизму! Ні русофобії! Я Русь, а не Україна” пройшов по вул. Пушкінській, Єврейській, Радянської Армії до Соборної  площі. Мітинг-хода проходив у супроводі міліції та співробітників СБУ. Також учасники скандували свободу російським євреям, смерть сіонізму, смерть фашизму, смерть русофобам! Проте найприкметнішим стало гасло активістки  Зубру Н. Кочановскої, що пролунало наприкінці мітингу, так би мовити квінтесенція українофобської діяльності проросійських організацій в Україні: "Вірус українства і є вірус фашизму, а тому він підлягає викоріненню!" Отже, за логікою ЗУБРУ, українець – це фашист. Нарешті, відверто і не прикриваючись НАТО чи УПА, Кремль вустами своїх шісток оголосив свою світоглядну формулу.

Знімки: proUA

Василь Примара для НББ!