Сучасні війни вимагають змін самої тактики ведення бою, зменшення використання людських ресурсів під час військових операції.  Все це зобов’язує керівництво будь-якої держави до комплексних перетворень для того щоб відповідати вимогам сьогодення. Однак поряд з вище переліченими зовнішніми чинниками не менш важливими є і внутрішні.

Зокрема зниження показників щодо стану здоров'я, ділових  і моральних якостей юнаків які підлягали призову на строкову військову службу, зменшенням кількості таких, що призиваються, погіршення стану підготовки і накопичення військовонавчених людських ресурсів, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Така ситуація вимагає невідкладного аналізу, оцінки, та реакції з боку керівництва нашої держави. В результаті чого була створена “Державна Програма переходу Збройних Сил України до комплектування військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом ”, яка затверджена Указом Президента України. За перспективним планом Програми у першому півріччі 2008 року передбачалося збільшення чисельності контрактників на 3750 осіб. Але виконати його не вдалося. Причини відомі, особливо професійним військовослужбовцям, які добре знаються на особливостях ратної справи, на вимогах, які ставляться нині до контингенту, названого «контрактниками».

Не зарадили справі і директивні поради обласним військовим комісаріатам та територіальним центрам комплектування, які визначали «сили та засоби» для залучення на службу до кінця року понад 5000 контрактників. Звернемося до цифр. Протягом першого півріччя 2008 року через обласні військові комісаріати та територіальні центри військо поповнилося лише на 3039 осіб. Ще півсотні прибуло з інших військових формувань. За цей же час зі служби звільнилося 1778 контрактників, 131 вибув для проходження служби в інших силових структурах.
Ці цифри — не остаточні. Хто-зна, скільки ще рапортів написано, але не «активовано» підписом командира. Нестача ж стимулів служби свідчить, що й ці рапорти доведеться задовольнити.

— Нині некомплект «контрактних» посад у військах підтримується на рівні 10–20 відсотків за рахунок призначення на них строковиків, — розповів начальник Головного управління особового складу Генерального штабу Збройних Сил України генерал-лейтенант Володимир Артюх. — Але ж і цьому є межа. До того ж, питання щодо комплектування контрактниками найгостріше відчувається в бойових підрозділах, де місце тільки професіоналам. Є вакантні посади і в частинах спеціального призначення, аеромобільних військах, хоча тут підходить словосполучення «більш-менш». Бракує, наприклад, стрільців, гранатометників, артилеристів тощо. Проходження служби на цих посадах вимагає значних фізичних навантажень, інколи навіть дуже серйозних.

Однак не можна не зазначити, що є і певні досягнення. Наприклад, за словами начальника Головного управління, з початку 2008 року для проходження військової служби за контрактом було прийнято понад 1000 громадян з вищою освітою (26,6% загальної кількості), тоді як у 2007 році — близько 500. Сформовані влітку цього року територіальні центри комплектування також досить швидко довели своє «право на життя»: добір контрактників став вимогливішим, а реклама військової служби — більш поширеною. До речі, до штату ТЦК включено посади психологів, які комплектуються відповідними спеціалістами. Раніше ж професійно-психологічний добір призовників проводили позаштатні групи, які утворювалися відповідно до наказу обласного військового комісара.

 

Зазначимо, що для територіальних центрів комплектування основними визначені ті завдання, які для військкоматів вважалися додатковими. Наприклад, для залучення громадян на військову службу за контрактом центри безперервно перебувають «на зв’язку» з місцевими органами виконавчої влади, громадськими організаціями, органами державної служби зайнятості населення, кадровими відділами навчальних закладів, підприємств та організацій. У засобах масової інформації та центрах зайнятості населення вони постійно розміщують оголошення про добір контрактників, проводять зустрічі з випускниками навчальних закладів, де роз’яснюють умови прийому та проходження служби, соціальні пільги й гарантії військових тощо. Якби це робив військкомат, то довелось би йому закинути всі свої основні завдання, які й так не завжди просто залагодити.

 

А фахівці центрів беруть також участь у заходах із військово-патріотичного виховання для середніх та професійно-технічних навчальних закладів, з’являються на місцевих теле й радіоканалах, пропагуючи контрактну службу. Використовують кожну слушну нагоду для розповсюдження рекламної друкованої та відеопродукції.

 

Однак, якими б не були яскравими рекламні матеріали та міцними цивільно-військові зв’язки, проза життя вносить корективи. Грошове забезпечення контрактника першого року служби досі становить лише близько 900 грн, тоді як середня заробітна плата в Україні — не менше 1300 грн. Найнижчі її показники в Тернопільській, Чернігівській, Волинській, Вінницькій областях, де, до речі, конкурентоспроможність військової служби за контрактом дещо вища. А крім фінансової складової, привабливість військової служби залежить і від забезпечення соціальних гарантій військовослужбовців за контрактом, у першу чергу — надання службового, а в подальшому й постійного житла, безоплатного харчування, медичного забезпечення тощо. А тут взагалі, як кажуть, «нічим крити». На сьогодні маємо таку картину: якщо у військових колективах, з яких тільки починався «контрактний» експеримент і куди свого часу були вкладені чималі кошти на облаштування побуту, з житлом ще сяк-так, то у переважній більшості інших його немає. Про безоплатне харчування взагалі не йдеться, а за нинішньої вартості страв на добу в солдатських їдальнях грошей у контрактника вистачило б лише на їжу. Тому й харчуються вони при частині тільки в наряді, коли це безоплатно.

 

Привабливою та конкурентоспроможною на ринку праці професію захисника Вітчизни сьогодні назвати важко. Свідомість і патріотизм, на жаль, не є визначальними мотивуючими чинниками для вступу української молоді на військову службу, хоча існують приклади, коли молоді люди, маючи можливість влаштуватися краще, надавали перевагу саме армії. Однак таких прикладів з кожним роком все менше.

 

...Досвід розвинутих країн показує, що перехід на комплектування збройних сил виключно за контрактом — це досить складний процес, який неможливо здійснити у стислий термін. Однак, якщо не братися за справу системно і всебічно, а сконцентруватися лише на “заманюванні” на контракт (бо це, зрештою, й дешевше, і має швидший ефект) — у кращому випадку матимемо армію «високооплачуваних строковиків», з трирічним терміном служби.