Уродженець Тернополя, колишній майстер з ремонту взуття, бас-гітарист та «радіоведун», а нині популярний телеведучий і успішний продюсер – Ігор Пелих. Не щодня трапляється можливість поспілкуватися з такими, як він, тому змарнувати таку нагоду було б нерозумно.

Одного теплого літнього вечора Пелих завітав до Хмельницького. Це - для того, щоб, як ведучий,  долучитися до акції «Перший Арт-Спалах», що нещодавно відбулася у місті над Бугом. «Виловити» Ігоря особливих зусиль не вартувало. Під час виступу одного з гуртів (а виступали того вечора «Роллік’с» із Херсона, дніпропетровські «Ступєні» та місцева «Мотор’ролла») він спокійно собі спілкувався з молоддю біля Будинку Культури – саме там відбувалася подія.

-         Отже, як так сталося, що Ігор Пелих опинився сьогодні у Хмельницькому, на цій акції?

-         Усе просто. У моєму житті є дуже близькі колєги (західноукраїнський варіант слова «друзі» - Р.Р.): Ігор Лисий, Сєня Присяжний і вся їхня група «Мотор’ролла»… До мене зателефонував Лисий (Ігор Лисий, бас-гітарист «Мотор’ролли» – Р.Р.) кілька тижнів тому і сказав: «Пелих, ми тут робимо одну штуку і ти нам тут потрібен. Ти зможеш сюди приїхати?». Я їм пообіцяв що приїду, і от я тут.

-         От дивись: ця акція («Перший Арт-Спалах»), серед іншого, має на меті привернути увагу широких мас до мистецтва. Так сталося, що це мистецтво, зокрема нормальна музика – зупинімося на ній - сьогодні перебуває у так званому «андерграунді». Чого їй не вистачає для того, щоб вийти з цього «підвального» стану та піднятися… ну… хоча б до рівня «Мотор’ролли»? 

-         Кожному андерграунду свого часу приходить «кирдик». Будь-який андерграундний гурт свого часу, слава Богу, починає ставати професійним, заробляти гроші. Я реально тішуся з того, що «Мотор’ролла», тобто мої друзі, успішно продають свої диски. Те мене реально «пре». От щойно спілкувався з чуваками з однієї хмельницької групи. Вони починають жалітися на життя: «От, блін, нам важко, нас тиснуть: репетирувати нема де, інструменти дорогі…». Чуваки! Усіх тиснуть! Усім важко! Так завжди було й буде: як тільки починаєш щось робити – одразу знаходиться хтось чи «щось», і починає заважати. Я ж кажу всім: лише той, хто вміє долати перешкоди – той і досягає успіху.

 -         Тобто, хто має внутрішній стрижень – той не зламається?

-         Стопудово. Не хочу вживати банальних фраз, але так воно і є.

-         А якщо справді молодим гуртам нема де репетирувати? Такі заганяють ціни за оренду приміщень, що не всі то «потягнуть»… Дехто через це зневірюється та полишає музику…

-         Я створив свою компанію в Києві, і плачу ну просто дурну ціну за оренду приміщення. Але я чітко розумію, що саме я хочу робити, і я це роблю.

-         Добре: гурти є. Вони купили інструменти, мають де репетирувати, деколи навіть виступають десь там… Що далі?

-         Що я рекомендую цим молодим хлопцям? Скажу просту річ: «Знайдіть продюсера, який буде займатися вами». Це те, з чого починається професійність. Музикант повинен грати. І повинен бути директор, який на тому повинен заробляти гроші і платити творчим людям зарплату. Всьо.

-         А де їх, продюсерів, шукати у таких (порівняно) невеликих містах як Хмельницький, Тернопіль тощо?

-         Чесно? Не знаю.

-         Гаразд. Хто має чи може бути продюсером? Це має бути «вуйко з грошима», чи…

-         Брр… Поламайте собі в головах фразу «Продюсер – вуйко з грошима». Продюсер – то не вуйко з грошима. Продюсер – це чувак з головою. Його задача: платити музикантам зарплату і орієнтувати музикантів: «Чуваки, ви зараз повинні вірити мені. А я підкорегую те, що ви граєте, і спробую це продати. Я знайду під це гроші». Продюсер – це не вуйко з грошима. Забудьте цю фразу, вона – неправильна.

-         Тобто, у молодих гуртів перспектива є?

-         Перспектива є у всіх, хто хоче чогось досягти.

-         Ігор Пелих міг би стати продюсером? 

-         Напевно, якби мені була потреба опікуватися якоюсь там групою – я би це робив. Але в мене мало часу і мало ресурсів – отже, я займаюся іншим.

-         Які перспективи, на твій погляд, саме в україномовної музики?

-         Отут якраз все буде дуже добре (усміхається – Р.Р.).

-         Але зараз із них (молодих україномовних гуртів) деруть скажені гроші за ротацію на телеканалах, радіостанціях… У порівнянні з більш розкрученими російсько- та англомовними «зірками»…

-         От згадав одну шикарну фразу. Коли під час зйомок одного фільму якась молода та маловідома актриса забажала, щоб у певній сцені в неї було плаття, як у Кім Бесінджер в одому з фільмів, продюсер стрічки їй відповів: «Ну окей, ми дамо тобі таке плаття, тільки запам’ятай, що для Кім Бесінджер за те, що вона оце плаття вдягнула, Крістіан Діор сам платить, а ти повинна його купити за свої гроші». Тобто, з часом, що більше зростає популярність, то ця проблема припиняє існувати для кожного виконавця індивідуально.

-         Ну, а таке поняття, як «неформат». От приносять молоді україномовні гурти свої пісні на радіо чи кліпи на телебачення, а їм кажуть: «Вибачте, але у вас: або занадто важка музика, або занадто «рок», або занадто патріотична пісня… Неформат, одним словом». Як із цим боротися? До речі, під визначення «неформат» свого часу потрапляли і «ФлайzZzа», і «Мандри», і «ОТ VINTA» і навіть Лама… От колись давно була передача «Веселий Роджер» (натяк на музичну телепередачу, автором та ведучим якої був Ігор Пелих – Р.Р.), пам’ятаю, то там поняття «неформат» не існувало…

-         Бо ми були молоді ідіоти і на цьому грошей не заробляли. А зараз телебачення, радіо – зараз це все комерційне. От що таке формат? Ну, наприклад, радіостанція для себе вирішила: її формат мусить враховувати конкретну цільову аудиторію: 25-35 років, чоловіки, причому російськомовні. І це радіо саме починає на таких слухачах заробляти гроші. Хочете щось змінити? Припиніть слухати цю радіостанцію! Всьо. Це питання не до музиканта, це питання до вас – слухачів.

-         А якщо, наприклад, «Скрябін» чи «Тартак» – це формат, а той же «Роллік’с» – це неформат… Що в такому разі?

-         Через 5 років «Роллік’с» буде форматом, а якийсь там «Фоллікс», який на той час буде робити перші кроки, буде неформатом.

-         Тобто, не все так погано, і просто треба не зневірюватися і «гнути» свою лінію?

-         Так. Зневірюватися не треба ніколи. (підморгує – Р.Р.).

/світлина з сайту: http://connect.ua/user-77132/

З Ігорем Пелихом спілкувався Руслан Рудомський, м. Хмельницький