Аби перевірити знання з алгебри, треба  дати учневі розв’язати задачу, а от у літературі не все так просто. А тим паче в літературі, канони і геніїв якої змінювали залежно від політичної обстановки. Так, ідеться саме про нашу літературу. 

Сьогодні київська книгарня «Є» в рамках нового проекту «Новітні тенденції: суспільство, політика, культура» організувала лекцію літературознавця, професорки Києво-Могилянської академії Віри Агеєвої. Під час зустрічі «Не ті книжки: що змушують читати учнів і студентів» вона порушила питання репрезентативності шкільної й університетської програм з літератури, принципи її викладання у школі, а також говорила про найкращих українських письменників ХХ сторіччя.

Аби окреслити проблему сповна, Віра Агеєва почала з літературного канону, розповівши про етапи розвитку літератури, течії, які змінювали одна одну. На початку минулого століття розвиток був логічним, аж доки не стався унікальний випадок, коли декрет постановив змінити за день літературний стиль – на соціальний реалізм. Тоді й виникли проблеми. «Із 13 травня 1933 року канон почав бути мистецтвом амнезії, а не мистецтвом пам’ятати», – зазначила літературознавець, аргументуючи свою думку багатьма іменами авторів, творчість яких широкому загалу стало відомо лише недавно. «Хвильового не можна було не те що хвалити, не можна було навіть лаяти! – конкретизувала Віра Агеєва, згадуючи ще низку авторів, яких звинувачували в українському буржуазному націоналізмі. – Українська література як література колоніальної держави мала бути представлена гірше за російську».  Це пояснює загублені в історії імена, які виринають лише зараз.

«Коли ж стало все можна, процеси канонізації все одно ішли складно», – зауважила Віра Агеєва про кінець 1980-х років, коли радянське літературознавство почало працювати під гаслом заповнення білих плям, та робити це почало занадто категорично: от і вийшло, що до шкільних програм потрапили не лише ті, хто був того вартий, а й ті, про кого раніше мовчали, чи твори, які раніше забороняли, але які не завжди становили естетичну цінність. Є чимало авторів у нинішній програмі, яких, на думку лекторки, можна замінити талановитішими, як і чимало текстів, які можна замінити кращими і цікавішими творами тих самих авторів і тим самим краще репрезентувати їх як письменників. А так маємо ситуацію, яку Віра Агеєва означила так: «Література має не виховувати, а давати естетичну насолоду, а натомість у школі література не вчить, а знуджує». Вона не відкидає формування системи цінностей завдяки творам літератури: «Погана книжка не сформує системи цінностей, а гарна книжка ненав’язливо виховає». Тому пані Віра наполягає, що формуванням програм вивчення літератури мають займатися саме фахівці, професура, яка може реально оцінити естетичну цінність твору, а не, тримаючи ніс по вітру, кон’юнктурно змінювати раз-по-раз перелік авторів і творів на догоду політичним режимам і віянням.

Слава Сластьон спеціально для nbb.com.ua