Гуманітарна політика нашої держави – справа непередбачувана. У цьому можна зайвий раз пересвідчитися, поспілкувавшись з учителькою географії школи № 27 м. Тореза Донецької обл. Людмилою Миколаївною Скуратович. Наводимо повністю її розповідь.

Нашу школу 28 січня 2011 р. рішенням виконкому Торезької міської ради поставили на ліквідацію. Школа дуже зручно розташована, і навколо неї величезна земельна площа. І ніхто не зважає на те, що школа ця добротна, тепла, світла, що тут 170 учнів, і її закриттям порушується постанова Кабміну № 315 від 19 квітня 2010 р., згідно з якою закривати школи І-ІІІ ступенів можна лише за умови, якщо кількість дітей менше ста. Це постанова Кабміну за підписом прем’єр-міністра Азарова!

 

Порушуються права дітей. Передусім це Конвенція про права дитини, ратифікована Україною, всі постанови Закону про освіту, закону про середню освіту, Сімейний кодекс… Одним словом, закони ігноруються на місцях.

 

Спочатку нам було виставлено економічні умови – що на утримання школи не вистачає 352 тис. грн. Але найцікавіше, що від закриття школи економічний ефект становитиме 299970 грн. Всього-на-всього!

 

Дітей розкидають по різних школах, не питаючи – по троє, по десятеро, в різні школи, в різні класи… Батьки повинні негайно власним коштом відремонтувати чужі класи. Приміщення там часто вологі, з неприємним запахом, з розбитими вікнами… А у нас усе гаразд! Ну, переклеїв шпалерки, десь стелю побілив – і все! А туди треба йти самому робити ремонт, щоби перевести дітей…

 

Школу розірвали на шматки, а ми зависли у повітрі. З нами взагалі не рахуються! Наших учителів уже відправляли у неоплачувані відпустки – на місяць пенсіонерів, на три тижні не-пенсіонерів, тобто навчально-виховний процес порушувався цими відпустками, цією неповагою до вчителів. Ніхто навіть не знає, чи дадуть нам вихідну допомогу, чи не дадуть… Два юристи – від міськвно та від центру зайнятості – говорили прямо протилежні речі. Нам пропонують звернутися до центру зайнятості і зайнятися громадськими роботами – прибиранням вулиць… Людям з вищою та першою категорією! Нормально, правда? Такого цинізму я ще в житті не бачила! Підняли учителя на таку висоту, на якій він ніколи раніше не стояв!

 

Вчителів не працевлаштовують – їм абсолютно байдуже, що з нами буде. Точиться боротьба насамперед із пенсіонерами. У нас половина вчителів пенсійного віку – але керівники нашого міста також пенсіонери!

 

Спочатку ми вели боротьбу письмово, влаштовували пікетування, мітинги протесту тощо – нас ніхто не чув і не хотів чути, а вчора був справжній шабаш: вивозили все шкільне майно… Вчителі приходили на роботу – а там повна школа чужих людей, тягають, як мурахи, виносять усе. «Ой, нам оці шторочки сподобались! Ой, яка у вас бібліотека – ми ці книги візьмемо!» Класи порожні, книжки розкидані, парт нема, столів нема, нічого нема… 

 

Вчора я подзвонила всім знайомим журналістам. Тоді на місце приїхала заступник заввідділу освіти – заявила, що ми не розуміємо політично важливого питання, що ми такі не просвіщенні, заважаємо роботі…

 

Звичайно, нам намагаються закрити рота. Коли 15 квітня я була на пікетуванні міської ради, до мене додому приїхало двоє працівників міліції. Щоправда, на той момент я ще до квартири не дійшла, тому мене не пов’язали. З міліцією спілкувався мій учень, який живе у мене вже 9 років (його мати вигнала). Міліціонери цікавилися моєю сім’єю, дітьми, де я, що я… Але він дуже розумний і не відповів, а я відразу зателефонувала журналістам. Почалися телефонні дзвінки з погрозами фізичної розправи – номер у мене зафіксований, це телефон спортивної школи. З’ясувавши це, я перестала брати слухавку, коли з нього дзвонили (у мене АВН), і хлопчику заборонила.

 

Вчора батьки наших учнів подали позовну заяву до торезького суду. У понеділок подамо ще один позов. Набрид цей вічний бій, але принаймні побажайте нам успіху!.. 

 

Атанайя Та, для НББ!