Питання ліквідації українських шкіл продовжує досліджувати газета "День" . У своїх попередніх публікаціях зі «шкільної теми» «День» припускав, що у питанні так званої оптимізації освіти влада «шахтарської столиці» використовуватиме перевірену чиновницьку тактику зволікань та вичікування. У розрахунку на те, що протести обурених городян з часом вщухнуть, втративши гостроту. От тоді, мовляв...

На жаль, так воно і сталося. Наприкінці минулого тижня місцеві депутати зібралися на сесію, одним із питань якої було «Про ліквідацію донецьких загальноосвітніх шкіл №111, №121, №154». Заздалегідь попереджені активісти громадських організацій виставили біля міського «Білого будинку» пікети, проте народні обранці, які б мусили усіляко захищати права свого електорату, непомітно просочилися до будівлі через службовий вхід.

Майже півроку вели боротьбу за збереження своєї української школи батьки та учні ЗШ №111, розташованої у віддаленому шахтарському Петровському районі Донецька. Коли питання намагалися, було, вирішити на засіданні райради, «протестанти» блокували залу, погрожуючи вчинити акти самоспалення, і отримали тимчасову перемогу. Та, як виявилося, не остаточну.

На нинішній міський сесії секретар Микола Левченко, відомий своїми українофобськими витівками, усіляко переконував присутніх у необхідності «оптимізувати» саме 111-у школу. Мовляв, і будівля там стара, і наповнюваність класів лише 55% від планової, й спортивний майданчик відсутній, а система опалення зношена. А от коли дітей переведуть до сусіднього навчального закладу, то у звільненій споруді можна буде обладнати Центр позакласного виховання, і всі проблеми, виходить, самі собою знімуться.

Батьки учнів відразу ж спростували твердження чиновника з міськвиконкому: Й діточок у класах значно більше, ніж нарахували офіційні комісії, й поточні ремонти вони робили власним коштом. А школа, куди пропонують перемістити школяриків, зовсім не «поруч».

— Восени та взимку малюкам буде вельми непросто подолати цю відстань, — бідкається Олена Чорнобай, матуся однієї зі школярок. — Адже дороги на нашому периферійному мікрорайоні традиційно не чистяться від снігу і не ремонтуються, а про ліхтарі в темний час годі й говорити.

— Нас позбавляють нашого права, — доводить мати іншого учня школи № 111 Ганна Федорова. — На яких підставах? Вони хочуть зробити бидло з наших дітей, щоб вони швендялися містом, курили. Тепер доведеться вчитись у дві зміни. Нехай вони своїх дітей переведуть у наші школи й возять їх із центру.

Та до цих емоційних батьківських аргументів депутати не дослухалися. Гамузом, буквально за 20 хвилин і без докладного обговорення, було вирішено ліквідувати і школи №121 у Будьонівському та №154 у Пролетарському районах міста. Це також віддалені та занедбані околиці Донецька, і з нового навчального року тамтешнім учням доведеться щоденно мандрувати до нових класів на кілька кілометрів більше. Економія ж разом має скласти близько 2 млн. гривень на рік, проте значні суми доведеться витратити на придбання додаткових парт, іншого обладнання, а також на консервацію звільнених шкільних будівель, адже плани здати їх в оренду навряд чи здійсненні. Тож фінансові вигоди від кампанії «оптимізації» освіти по-донецькому виглядають зовсім мізерними. А ось у політичному підѓрунті скандальної акції в багатьох жителів Донецька сумнівів немає.

— За 22 роки в Донецьку відроджено тільки 18 шкіл з українською мовою, — веде сумний підрахунок заступник голови Донецької обласної «Просвіти» Марія Олійник. — А загальна кількість школярів, які навчаються державною мовою, складає всього 26,5%. Але й ці цифри страшенно налякали владу, і вони дали команду закривати українські школи.

В останній надії батьки скривджених школярів звернулися до прокурора Донецька Олександра Ольмезова. Той визнав, що крапку в гучній справі ставити рано, заявивши: «Скажу від себе, я б також обурювався, якби прийшов до директора із заявою — і раптом мені відмовляють. Усі ці питання заслуговують окремої уваги, я готовий вислухати кожного представника і громадські організації, заради Бога».

 

Сергій Коробчук, Донецьк