В період літніх канікул та відпусток Громадський Рух «Не будь байдужим!» вирішив з’ясувати думки кіно-експертів про стан справ у вітчизняній кіноіндустрії. Що з цього вийшло – читайте в матеріалі Наталки Блищик та Сергія Гейка. Отже, до опитування було залучено шестеро експертів, а саме:
Золоєв Тимур Олександрович, режисер Одеської кіностудії художніх фільмів, сценарист, актор, лауреат 16 міжнародних і всесоюзних премій у галузі кіно;
Москаленко-Висоцька Олена Миколаївна, головний редактор Української студії хронікально-документальних фільмів, заслужений працівник культури України;
Пронін Олександр Григорович, продюсер, кінооператор, у минулому – другий оператор студій «Стар медіа», «Нова студія»;
Ширман Роман Натанович, кінорежисер, сценарист, викладач кафедри режисури Київського Національного Університету Культури і Мистецтв, заслужений діяч мистецтв України, член Спілки кінематографістів України;
Шкларевський Георгій Якович, кінорежисер, викладач кафедри режисури Київського Національного Університету Культури і Мистецтв, заслужений діяч мистецтв України;
Яровенко Ганна Петрівна, кінорежисер, призер кінофестивалів: «Відкрита ніч», «Контакт», «Золотий Витязь», член Спілки кінематографістів України.

Другий розквіт українських спецслужб припав на період 1917– 1921 рр. У кривавому вузлі протиріч, розбурханих першою світовою війною, революціями, розпадом Російської імперії, громадянською війною неможливо було створення української держави без національних таємних служб. 

Дії ворожих спецслужб проти України, причому нерідко дуже ефективні, висвітлені хоча й не в повному обсязі, але достатньо. Щодо українських спецслужб та їхньої роботи відомо дуже мало. Так мало, що може виникнути питання: чи існували вони взагалі? I це питання досить актуальне, адже розвідка, контррозвідка, служба безпеки – невід’ємні атрибути державності. Історичні факти свідчать, що в періоди спроб створення української держави національні спецслужби діяли успішно і відігравали значну роль.

Неквапний підйом по драбині, кілька ударів кувалдою – і кам’яний Ілліч напроти Бессарабського ринку являє себе киянам у досить-таки неестетичному, чи, будемо казати прямо, у скаліченому вигляді… Не будемо давати оцінку діям молодих хлопців. Не будемо хоча б тому, що зробити це не так уже й просто. Дивлячись на ситуацію з різних точок зору, у їх діях можна побачити як прояв патріотизму, так і розпалювання політичного протистояння. Краще спробуємо осмислити ситуацію в цілому – які пам’ятники політичним діячам маємо в Україні на вісімнадцятому році незалежності? Як прощалися з символами тоталітаризму у країнах Європи?