Колись Володимир Ленін висловився: «Вчення Маркса всесильне, тому що воно правильне». Надалі радянська пропаганда намагалася показати СРСР ідеальною державою. Кінематографом, літературою та іншими засобами прагнула викликати патріотизм і гордість за право жити у «побудованому раю на землі». Сьогодні прихильники «радянщини», чи то в Україні, чи то в Росії (яка апеляцією до спільного минулого бажає «інтегрувати» Україну до себе), коли заходить мова про ті часи, згадують політ Гагаріна в космос, перемоги в спорті, наукові відкриття, соціальний захист, безкоштовну освіту і дешеву ковбасу.

30 вересня 2009 р. Кабмін ухвалив Постанову № 1033, яка зобов’язала вчителів увесь робочий час вживати державну мову, а не лише проводити нею уроки. Здавалося б, закономірне рішення з огляду на втрати української мови останніми роками. Та у ЗМІ з цього приводу розгорілася серйозна дискусія, яка триває й досі. І триватиме, принаймні, до кінця виборів.

Улюбленим, навіть заяложеним аргументом поборників двомовності в Україні є твердження про недемократичність чинного українського законодавства у сфері мовного будівництва. Вони часто апелюють до європейського досвіду, що, мовляв, засуджує вияви «пещерного национализма», бо там, у Європі, надають рівні можливості для розвитку всіх мов, які є рідними для громадян.

Щоразу, коли натрапляємо на незрозуміле поняття, звертаємося по допомогу до словників або енциклопедій, які й дають чітке тлумачення потрібного нам слова чи виразу. Спочатку енциклопедії були – різні за розміром книги. Проте завдяки нестримному розвиткові інформаційних технологій вже нині ми є активними користувачами електронних версій, котрі нічим не поступаються своїм попередникам.

Старовинний Чернігів, розташований на березі Десни, завжди манив мене своїми архітектурними пам’ятками і пов’язаними з ним легендами. Однак, мешканець Західної України, я вважав, що російськомовне населення у нас переважає лише на Сході та Півдні, а виявилось, що і на Півночі - теж, принаймні, в Чернігові, тож в цьому плані це було певне розчарування. Однак втішило, що майже всі написи виконані державною мовою, і люди відповідали мені також в основному українською - охоче розповідали, як дістатися різних цікавих місць (а таких у Чернігові, з його більш як тисячолітньою історією, немало).